Заява Постійного представника України при ООН Сергія Кислиці на 11-й надзвичайній спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН

Check against delivery

Пане Голово, шановні делегати,

Рівно місяць тому, 23 лютого, Генеральна Асамблея провела дебати на тему «Ситуація на тимчасово окупованих територіях України». І вже за кілька годин почалася неспровокована і невиправдана війна Росії проти моєї країни.

Як сказав з цієї трибуни на цій зустрічі Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба: «Потрібні швидкі, конкретні та рішучі дії. Новий тип дій ООН та міжнародного співтовариства, який відповідає рівню загрози, з якою ми всі, а не лише Україна, стикаємося сьогодні через агресивний курс Росії… Ми знаходимося на критичному етапі світової історії, і наші дії сьогодні визначать це на десятиліття вперед».

А завтра буде ще одна символічна дата. За місяць життя мільйонів українців розділилося на дві частини. Мирне минуле, сповнене радості та позитивних планів, і сьогодення – з війною, стражданнями, смертю та руйнуванням.

За цей місяць загинули тисячі українців – молодих і старих, жінок і чоловіків, цивільних і військових. Вони загинули, бо Росія вирішила напасти. Напасти на Україну, напасти на мир, напасти на всіх нас.

З кожним днем ​​війни Росії проти України все більше загострюється гуманітарна ситуація. Одним словом – це вже досягло рівня гуманітарної катастрофи.

Люди вмирають від голоду в окупованих або взятих в облогу районах. Люди гинуть у спробі втекти з постраждалих від конфлікту районів. Цілі міста зрівняні з землею від обстрілів і авіаударів.

Сусідні країни, які приймають мільйони українських біженців, знаходяться на межі своїх можливостей.

Ці події спонукали міжрегіональну групу з-понад двох десятків держав, які представляють усі регіони, до спільної роботи над проектом резолюції під назвою «Гуманітарні наслідки агресії проти України». Текст резолюції A/ES-11/L.2 є результатом колективних та ґрунтовних зусиль. І тут я хотів би висловити особливу подяку Франції та Мексиці за їхню віддану працю та лідерство під час цих довгих днів консультацій.

Чітко вказуючи на першопричину гуманітарної катастрофи, цей текст орієнтований на дії та приділяє основну увагу терміново необхідним крокам для полегшення гуманітарних страждань на місцях.

Негайне припинення Російською Федерацією бойових дій, зокрема будь-яких нападів на цивільне населення та цивільні об’єкти.

Захист цивільного населення, у тому числі гуманітарного та медичного персоналу, журналістів, осіб, які перебувають у вразливих ситуаціях, іноземних громадян, зокрема студентів.

Забезпечення безпечного та безперешкодного проходу всім цивільним особам, які рятуються від збройного конфлікту та насильства.

Припинення практики облоги міст України, зокрема м. Маріуполя.

Повага до міжнародного гуманітарного права, прав людини та прав біженців.

Головна мета ініціаторів та співавторів проекту резолюції – забезпечити втілення слів у конкретні та оперативні дії на місцях. Важливо запобігти поширенню наслідків цього конфлікту для всього світу. Тому в тексті також згадується вплив конфлікту на продовольчу безпеку в усьому світі, зокрема в найменш розвинених країнах, а також енергетичну безпеку.

Ми просимо всіх, хто виступає проти війни, проголосувати разом з нами.

Проголосувати за проект резолюції A/ES-11/L.2 під назвою «Гуманітарні наслідки агресії проти України».

Це надішле потужний сигнал, спрямований на те, щоб сприяти прориву в гуманітарній діяльності на місцях і змусити агресора припинити свою неспровоковану війну.

Нас надихає зростаюча кількість країн, які приєднуються до кола співавторів цієї дійсно міжрегіональної резолюції, що дає можливість Генеральній Асамблеї ООН виступити потужним голосом, таким необхідним, щоб дати шанс миру.

Пані та панове,

Дозвольте запитати, скільки разів у цій залі ви відчували в повітрі відчуття апатії; у кращому випадку, що ваші дії не є суттєвими, що залишатися осторонь є найкращим варіантом, що є інші, які будуть діяти та займатися справою по суті?

Це, по суті, розпорошення відповідальності: чим більше мовчазних спостерігачів, тим меншою є вірогідність, що хтось візьме на себе персональну відповідальність і вживатиме заходів. Це, пані та панове, ефект стороннього спостерігача, або апатія стороннього спостерігача, яка є соціально-психологічною теорією, яка стверджує, що люди рідше запропонують допомогу жертві, коли присутні інші люди. Як, приміром, на жвавій вулиці мегаполісу.

Але нагадаю, що Генеральна Асамблея не повинна керуватися психологією вуличного насильства.

Адже ми тут Організація Об’єднаних Націй. І тому сьогодні вранці понад вісімдесят країн вже стали співавторами проекту.

Ми не Безвідповідальні Нації-Спостерігачі,

Ми не баналізуємо вбивство.

Ми не робимо табу на особистість вбивці, анонімізуючи її.

Ми не стаємо жертвами стокгольмського синдрому, попиваючи каву з серійним вбивцею в лаунжі для делегатів ООН або у Vienna cafe в штаб-квартирі.

Чи не так?

Подумайте про це, коли будете голосувати під час цієї екстреної сесії.

Я закликаю всі відповідальні держави-члени підтримати проект!

Дякую!